Персональный сайт

Рибні ряди

Bender — Sun, 19 Sep 2010 06:47:19 GMT

Напочатку 1900 року, дійсно, там де зараз розташований "Дитячий світ" і корпус педуніверситета був ринок. Торгові ряди були збудовані більше ста років тому. Іх використовували для зберігання мяса і риби. Взимку у підвали заносили сніг та льод, який зберігався цілий рік. Влітку там зберігали рибу. Це була унакальна будівля. Дехто з істориків стверджує, що проект рибних рядів розробляв архітектор Городецький. Це неправда.
На жаль, педуніверситет, який утримує залишки цих торгових рядів, неналежним чином їх не ремонтує.

Прокляті місця Черкащини

Bender — Thu, 09 Sep 2010 20:03:43 GMT

Прокляті місця Черкащини

На околиці Городища є місцевість, яку називають «Чорні ворота». 400 років тому козак Самійло Коза повісив тут свою матір. Вона була відьмою і звела в могилу невістку та внука, доки син був на війні з поляками.

— Коли їду велосипедом чи проходжу пішки це місце, то відчуття таке, ніби відьма дивиться в спину, — говорить місцева Галина Козова, 34 роки.

З іншого боку Городища знаходиться урочище Чуїха. Там є такі місця, куди грибники намагаються не заходити — обов’язково заблукаєш. Зовні ліс нічим особливим не прикметний. Але людина втрачає орієнтацію, не може вийти на дорогу.

У Монастирищенському районі найбільш небезпечною є автодорога Орадівка–Мошни — від межі з Христинівським районом через Цибулів, Івахни, Долинку до Жашківського району. Протягом трьох років тут сталося сім аварій, загинуло восьмеро людей.

— Наш край має багату історію, — каже Юрій Калашник, голова місцевої спілки краєзнавців. — Є місця, пов’язані із кровопролиттями. На території Монастирища 1653 року була битва козаків Івана Богуна з поляками. Загинуло багато людей з обох сторін. Хтозна, можливо, цей факт має якесь відношення до жахливих аварій на цій ділянці автодороги.

Уздовж цього шляху є і місця давніх поховань. При в’їзді в Івахни з боку Цибулева колись було старе кладовище. Між селами Долинка й Івахни та поблизу сіл Жашківського району тягнеться пасмо скіфських курганів, є навіть цілі некрополі.

Ще одним місцем, яке притягує нещастя, монастирищани вважають Голубе озеро, що біля села Терлиця. Щороку тут тонуть люди. Кажуть, на глибині є не одна автівка. Нібито кримінальні авторитети привозять сюди непотрібних свідків.

В Умані неподалік дендропарку ”Софіївка” є проклятий двір.

— Ми з чоловіком колись неподалік житло знімали, то нам сусіди розказували, що цю хату прокляла відьма, — розповідає Тетяна Кучеренко, 42 роки. — Тут ніби дід з бабою жив. Все в них велося добре. Звідки бралося, ніхто не знав. Потім помер дід, баба сама залишилася. Помирала довго, а хату прокляла так, що в ній ніхто жити не міг. Там поселилася якась жінка. То недовго пожила. Не могла витримати, щось їй ввижалося. Все покинула і кудись зникла. Залишила курей, козу. Коза з голоду померла. Курей хтось переловив. У хату ніхто не селився. Багато людей приїздить, щоб купити ділянку. Місце хороше, а ніхто купити не може.

Кажуть, що Черкаський обласний будинок дитини побудований на місці, де в монголо-татарські часи були поховані воїни разом із кіньми. Колишні працівники розповідали, що багато хто бачив уночі привидів. Через це навіть звільнялися з роботи.

— Коли 20 років тому приїхала до Канева, мені сказали, що тут багато відьом, — розповідає 60-річна Людмила Кушніренко. — Я не повірила. Але через кілька років моя знайома розповіла, що на Лисій горі у повнолуння і в п’ятницю 13-го відбувається шабаш. Віра живе неподалік і бачила, як там кричали і скакали якісь жінки.

Ще одним місцем, яке має недобру славу у Каневі є озеро Лимарка. За переказами, тут жила родина лимарів, які виготовляли ремінну кінську збрую. Якось трапилося нещастя — в озері потонула молода лимарівна. У 1980-х на березі озера повісився 30-річний чоловік, покінчила життя самогубством дівчина-комсомолка. В озері немало риби, але вона чомусь не ловиться. Хто з рибалок наважується ловити, часто потерпають від невдач — то у воду впадуть, то рибальські снасті порвуть.

Володимир ЧОС, Семен ВОВК, Ірина ПАТЛАТЮК, Лариса ЗЕЛЕНЕНКО, "Газета.ua"

Підземелля Черкас

Bender — Thu, 09 Sep 2010 19:57:25 GMT

Газета «Черкаси» від 20 листопада 1992 року, рубріка «Міське господарство».

У підземеллі відьом немає...

Сюди не долинають жодні звуки. Тут будь-якої пори зберігається однакова температура. Тут своє «підземне» життя.
Та не було б його, якби не ці люди з черкаської дільниці Харківського мобільного спеціалізованого будівельно-монтажного управління.
У той час, коли ми міцно спимо, під Черкасами, на глибині 18 метрів пробивають тунель шість живих душ.
Так, так! Ось ми вчотирьох — автори і начальник дільниці Володимир Іванович Рум’янцев йдемо під нічними Черкасами.
— Над нами — залізниця, а тут — комерційний коледж...
Кожного з нас переповнюють почуття. Тут такий тунель, яким ходить маленький електровоз, відвозячи пісок до ствола — діаметр прохідницького щита — 3,7 метра.
Інтерв’ю давати прохідникам ніколи. Поки фотографуються на пам’ять, просять не заздрити їхній важкій фізичній праці.
А справді, шість годин вергати пісок звичайнісінькими прозаїчними лопатами — ніякої тут екзотики.
Але ми захоплюємося прохідниками. Це люді з характером. Шахтарі.
Отже, знайте, черкасці, що і в нашому місті є представники мужньої професії. І працюють вони для нас.
...На один кілометр «дається» 27 місяців. У 1994 році вони мають дійти до вулиці Хоменка. Але прохідники будуть тут на рік раніше.
— Випередження приходить нелегко, — пояснює Володимир Іванович, — Пісок — важка і складна гірська порода.
— А нічого незвичайного не знаходили? — цікавимося.
— Знаєте, йде чистий пісок по всьому прохідницькому горизонту. Лише одного разу під Черкасами натрапили на дерев’яний зруб колодязя. Виявляється, він сягнув глибини 30 метрів. Ото майстри колись були!..
— Невже, все так просто? Безпечно щодня пробиватися у товщі піску?
— Було, було... У Харкові могло засипати. Ще під час війни снаряд, вибухнувши, залишив воронку, яка була порожньою. І ось цей «купол» раптово наповнився піском. Але обійшлося...
Дай Бог, щоб обходилося. Тут, на зливовому колекторі глибокого закладання (замовник — УКБ міськвиконкому, підрядник — БМУ «Житлобуд-1», ВБМО «Черкасбуд»), все нормально. Від парку до Дніпра вниз — готовий добротний залізобетоннй тунель, пролягає він і вгору. Щодоби крокує вперед на шість метрів. Зміна ж долай півтора метра проходки.
І як би Черкасам не важко було з фінансами, тунель дійде аж до аеропорту. Трохи про ціни. Коли років сім тому починали, один кілометр коштував 1200 карбованців, На початку цього року в договорі вже значилося 29 тисяч, сьогодні ця цифра вже «застаріла», та й проекту зміни торкнулися. До 1985 року думали скидати дощові води колектора прямісінько в Дніпро. Але змінилися люди, їм стало не байдуже за навколишнє середовище. «Екологія» — це слово прийшло до нас новим і вагомим. Так-от, нині очисні споруди мають бути обов’язковими і стоки не падатимуть у ріку прямісінько через Долину троянд, а викидатимуться аж на фарватер Дніпра. Та буде це аж у 2000-му році. А тунель так потрібен був ще вчора. Черкасці знають, що після кожного «нормального» дощу по вінця наповнюється «озеро Ріца», що біля вулиці Хоменка, і потім воду насоси викидають на магістраль вулиці Смілянської. А чого варті «перекати» на вулиці 30-річчя Перемоги!
От всі ці води не будуть підтоплювати будинки і заважати перехожим і автомобілям — їх поглинатиме колектор.
Але, повторюємо, цього ще треба зачекати. І вірити, що прохідники зроблять свою справу зі знанням і добротно.
А ось тут їм не везе. В іншому кінці міста вони прокладають головний каналізаційний колектор. І природа чинить перешкоди. Якщо грунтові води в центрі Черкас далеко нижче за 18 метрів, то в районі вулиці Чкалова вони залягають набагато вище. От і наповнюють прокладені метри на 85 процентів висоти проходу. Треба насосами спочатку викачати воду (насосів же сьогодні не вистачає), а потім піти далі.
Йти треба обов’язково. Черкасці пам’ятають, як кілька років тому вийшла з ладу каналізаційна труба по вулиці Жовтневій. Наробила вона клопоту. Все місто відразу відчуло дискомфорт. А спеціалістам довелося днювати і ночувати на місці аварії, аж поки знайшли вихід.
Тоді на великій нараді у великому домі було вирішено: негайно взятися за каналізацію.
Не взялися... А якщо завтра знову?.. Не будемо накликати біди.
...Там, на вулиці Чкалова, відчували шахтарі і запах газу. Він попав у тунель разом з каналізаційними водами, які змішалися з грунтовими. Довелося в аварійному порядку полишати тунель.
Небезпека... Вона не чигає щохвилі над головами цих людей. Але вони знають, що вона є. Та знають вони і те, що праця їхня потрібна.
Такі колектори вже збудовані в Донецьку, Львові, Одесі, Харкові, Чернівцях. Сучасне місто інакше не може.
Черкасам не поталанило, що спорудження припало на непевні економічні часи. Але назад дороги немає — тунель крокує вперед. Завдяки рукам, міцним і мозолястим, цих людей, яких ви бачите на знімках.
Давайте заглянемо трохи в завтра. Треба, щоб за цією спорудою наглядав один господар А то вже було, коли разом з дощовими водами в «роторівський» колектор попадали і промислові стоки. І — в Дніпро. А з нього — в наші легені та шлунки.
...Щит повільно і впевнено йде вперед. У тунелі яскраво світять лампочки. Тут 22 градуси вище нуля.
Піднялися вгору — мінус 2.

То у казках відьми живуть у підземеллі. Ми ж раді зустрічі з працьовитими людьми на відмітці 18 метрів глибини.