Старі Черкаси

Коли йдеш в осінній день центральною вулицею Черкас під золотистим листям каштанів і лип, то здається, що їй кінця і краю немає. Простяглася вона широкою алеєю майже на 22 квартали. Це бульвар Шевченка.
У 1815 р. архітектором Гесте був розроблений план забудови міста. На той час вулиця була значно коротшою. Ще на початку XX ст. вона починалася від вулиці Лісової (тепер вул. Університетська) і закінчувалась Сінною (тепер вул.
 Добровольського). Порівняно з іншими ця вулиця нечасто міняла свою назву. Відомо, що з кінця XIX ст. до 1911 р. вона називалась Старочигиринською, до 1923 р. - Олександрівською, а з 1923 р, і дотепер носить ім'я видатного українського поета і художника, революціонера і демократа, нашого земляка Т.Г.Шевченка, який декілька разів відвідував Черкаси.
Старочигиринською вулиця називалась тому, що відкривала шлях на Чигирин, а назву Олександрівська одержала за ініціативою міської управи на честь "царя-визволителя" Олександра II. На перехресті вулиць Смілянської і Шевченка на високому постаменті було встановлене чавунне погруддя царя, яке тепер знаходиться в фондах Обласного краєзнавчого музею.
В ті часи ця вулиця нічим не відрізнялась від інших, була такою ж брудною і неупорядкованою, навесні та після дощів потопала в багнюці, а влітку вітер здіймав над нею хмари пилюки. Тільки її центральна частина була замощена і обсаджена деревами. Вона відрізнялась від інших вулиць чепурними особняками багатих міщан, які ховались у квітучих вишневих садках. Тут, як правило, проживали чиновники, купці, промисловці, лікарі, учителі, а також офіцери розквартированого в Черкасах 187-го Острозького піхотного полку. Забудова вулиці кам'яними будинками розпочалась на початку XX ст., про що свідчать і дати, муровані на деяких спорудах. їх архітектурний стиль і технологія будівництва дозволяють припустити, що споруджувала ці об'єкти одна і та ж група майстрів-будівельників. Бульвар Шевченка і дотепер прикрашають оригінальні невеликі, в більшості одноповерхові будинки, які привертають увагу своєю ошатною архітектурою, фронтонами, пілястрами, оздоблені своєрідним орнаментом, характерним для Черкас того періоду.
Спроектована на початку XIX ст. вулиця була завширшки 20 сажнів (це майже 43 м). Упорядкували її в 20-х роках нашого сторіччя. Такою ми бачимо її сьогодні - це широка пряма вулиця, посередині якої зеленіє алея каштанів і лип.
В 1910-х роках в Черкасах було 4348 дворів, з яких третина розміщувалась по Олександрівській вулиці. В центрі міста, від теперішньої вулиці Байди-Вишневецького до вулиці Остафія Дашковича простягався торговий центр, який привертав увагу черкасців і численних гостей міста розмаїттям вивісок і торгової реклами. Найбільш солідними і показними були "Будинок меблів та шпалер Ф.Рабіновича", фірма музичних інструментів Я. Б. Троєцького, будинок підприємців - братів Бенів, парфюмерна аптека Я. Г .Ульштейна, друкарня Роздольського з синами, магазини братів Шварцбрейм і Вольського, аптека І.Ф.Скула та інші.
У 1906 р. центральна частина вулиці Олександрівоької освітлювалась газово-жаровими ліхтарями системи "Симплекс" Галкіна. Тут підносились в небо величні куполи церкви, збудованої у візантійському архітектурному стилі, яка вечорами закликала парафіян до служби мелодійним дзвоном. На центральній частині вулиці знаходились чоловіча гімназія, комерційне училище, повітові установи, двоповерхова телеграфна станція, яка відкрилась 18 серпня 1907 р. Спочатку вона мала всього, 40 абонентів, через чотири роки їх кількість збільшилась до 250, а 1917 р. становила, вже 400 номерів.
На площі біля Соборно-Миколаївської церкви розміщувались торгові ряди купців і підприємців, щодня вирував великий базар. Тричі на рік тут збиралися торгові ярмарки.
В центрі площі, як свідчить довідник "Весь г. Черкаєш" за 1911 р., знаходився "абісінський" колодязь з паровим двигуном, біля якого завжди стояла черга міщан, адже це було єдинеджерело чистої питної води на всю центральну частину міста. Коли у 1910 р, в .Черкасах спалахнула епідемія холери, яка забрала багато мешканців, цей колодязь дуже виручав людей.
На Олександрівській вулиці недалеко від Смілянської височіла пожежна вежа першої міської пожежної частини, яка мала команду з 24 чоловік і 17 коней. Очолював її брандмейстер К. Ауербах.
На розі бульвару Шевченка і вулиці Остафія Дашковича стоїть тепер триповерховий універмаг "Дитячий світ". На початку XX ст. тут містився магазин купця Малишева. З 1917 по 1925 р. в ньому знаходився Черкаський спортивний клуб - центр Всеобучу, де тренувалися молоді спортсмени, серед них Якутович і Борзяк, які виконували унікальні гімнастичні номери.
На площі, де тепер Обласний музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, на початку XX ст. була споруджена синагога, яка стояла тут до середини 30-х років. Пізніше її приміщення займали дитяча музична школа і міський Будинок культури. Поруч працювала міська книгарня української "Просвіти", яка була центром вивчення рідної мови.
Недалеко від центру вирізнявся своєрідною архітектурою будинок підприємця Летичевського, власника одної з тютюнових фабрик (тепер тут розміщується Будинок трауру). У 20-х роках в ньому засідала "трійка" чекістів, яка занапастила долі багатьох черкасців, про що розповідала в свій час денікінська газета "Черкаський голос".
У 1910-х роках від Олександрівської до залізничного вокзалу була замощена одна з перших вулиць нагірної частини міста - Смілянська.
У 30-х роках, а особливо в повоєнний період, вулиця Шевченка змінилась на краще, була упорядкована. На початку 60-х років у центрі міста споруджено Музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка (архітектори Б. Кучер і М. Набережних, інженер О. Гришкова). На той час це був перший в Україні театр, збудований в сучасних архітектурних формах з використанням сценічного обладнання. На площі перед ним у 1964 р. встановлено пам'ятник Т.Г. Шевченку на честь 150-річчя від дня його народження (скульптори М. К. Вро-нський і О. П. Олійник, архітектор В. Г. Гнєзділов). У 1971 р. пам'ятник реставровано до гранітного постаменту приєднанагорельєфна композиція персонажів з творів Т. Г. Шевченка. Площа спочатку називалась Театральною, а потім набула ім'я Тараса Шевченка.
У 60-х роках була упорядкована центральна площа, яку пізніше назвали іменем Леніна, На честь 100-річчя від дня народження вождя революції напроти Будинку Рад йому було споруджено гранітний пам'ятник (скульптор К. А. Кузнецов, архітектор В. Г. Гнєзділов). Центральна площа, яку перетинає бульвар Шевченка, стала місцем проведення всіх урочистостей - парадів, демонстрацій, мітингів.
У центрі її в 1950 р. споруджено Будинок Рад за типовим проектом, переробленим і пристосованим до місцевих умов архітектором В. Штокмаром. Фасадом ця красива п'ятиповерхова споруда виходить на бульвар Шевченка.
На розі бульвару Шевченка і вулиці Байди-Вишневецького в 1965 р. споруджено Будинок зв'язку (архітектор С. Рець, конструктор І. Бавер), який вирізняється простими, лаконічними архітектурними формами. Його основні зали оздоблені цікавими тематичними сюжетами, які виконали художники О. Студеня, Ю. Лигерда і В. Широков.
У 1988 р. на розі вулиці Кірова і бульвару Шевченка встановлено пам'ятний знак на честь воїнів-інтернаціоналістівЧеркащини, що загинули в Афганістані. В числі інших там воювали 3453 наші земляки, 98 з яких полягли на бойовищі. Пам'ятник з граніту символічно зображує вибух, "воронка" від якого - кругле заглиблення в землі - обрамлена гранітними східцями. З тильного боку "воронки", на східцях насипного пагорбу розміщені 12 гранітних каменів, на яких закріплені металеві меморіальні дошки з прізвищами загиблих воїнів. На дні "воронки" дві гранітні брили стрімко здіймаються вгору. На одній з них накладними літерами вирізняються слова поета В.Симоненка:
"якщо впадеш ти на чужому полі,
прийдуть з України верби і тополі".
Між брилами стоять металеві стебла мальв з квітками. Біля підніжжя монументу лежить солдатська фляга з пробитим кулею отвором, з якого невпинно тече вода (автор - художник І.Й.Лавриненко).
Наша подорож по бульвару Шевченка триває.
Вулиця почала швидко забудовуватись ще з початку XX ст. переважно особняками багатих міщан - власників підприємств, банкірів, купців, грабарів. Вони споруджувались черкаськими майстрами-будівельниками і оздоблювалися орнаментами змішаного архітектурного стилю, характерного для Черкас. На головній магістралі міста збереглося біля десятка таких будинків.
Центральна вулиця і тепер продовжує відігравати традиційну роль торгової артерії Черкас. На розі вулиць Смілянської і бульвару в 70-х роках споруджено оригінальний архітектурний ансамбль Будинку торгівлі разом з 9-поверховим офісом Обласного управління торгівлі. На бульварі розміщуються також магазини "Кооператор", "Ювілейний", "Київ", "Молодіжний" та інші.
Ліворуч від Смілянської на бульварі в довоєнний період стояв пам'ятник В.І.Леніну, біля якого проводились святкові маніфестації жителів міста. В повоєнний час тут був сквер, на території якого містилося меморіальне кладовище - могили і пам'ятники Героям Радянського Союзу та іншим воїнам, що загинули при визволенні міста від фашистських окупантів. У кінці 60-х років їх останки перенесені на Пагорб Слави.
Із року в рік бульвар Шевченка змінював своє обличчя, прикрашався, забудовувався. У 30-х роках на кварталі між вулицями Леніна і Піонерською з'явились перші триповерхові житлові будинки, які заселялися трудящими міста - робітниками міських підприємств, службовцями. Кілька разів бульвар міняв свої зелені насадження, тепер він рясніє каштанами і липами. Центральна алея була прикрашена орнаментованими секціями залізної огорожі, виготовленої на Черкаському машинобудівному заводі. Впродовж всього бульвару цвіли квіти, зеленіли декоративні рослини. У 1910 р. вулиця була забрукована тільки в центрі міста, а у 60-х роках замощена до кінця.
Перед війною на кількох перехрестях були встановлені гучномовці, через які транслювались радіопередачі. Бульвар освітлювався електричними ліхтарями.
На розі вулиці Пастерівської і бульвару стоїть оригінальний двоповерховий будинок (тепер міська санстанція), який споруджено в 1905-1910 рр. багатим місцевим грабарем Майбородою в стилі неокласицизму. Звичайно, що замовники вимагали від архітекторів зведення таких житлових будинків, зовнішній вигляд, яких звеличував би особу власника, свідчив про його багатство і фінансову міць. Родина Майбородів володіла земельною ділянкою від сучасної вулиці Пастерівської до Чорного Яру (біля повороту до річкового вокзалу). Тут вони спорудили кілька житлових будинків, які за великі гроші здавали в оренду. На початку 20-х років у двоповерховому будинку А. А. Майбороди, що виїхав за кордон, працював Черкаський комітет всеобучу, який готував молодь до служби в армії.
Так званий Чорний Яр розпочинався за садибою Майбородів і виходив на Митницю. По вулиці, що пролягає вздовж Чорного Яру (тепер вул. Героїв Сталінграду), колись була прокладена залізниця від залізничної станції до пристані на Дніпрі. На перетині бульвару із залізничною колією стояв обладнаний пост з будкоюдля стрілочника і чергового. В момент проходження потягу вулицю з обох боків перекривав шлагбаум. Від бульвару до пристані вздовж залізничної коли в давнину проходив старовинний козацький і чумацький шлях. Легенди свідчать, що саме цим шляхом йшли козацькі загони проти турецько-татарських орд, які не раз підступали до міста. Цим шляхом в роки визвольної війни під проводом Б.Хмельницького проходив Черкаський полк, який очолював визначний козацький ватажок Максим Кривоніс. Вулицями міста проїжджав сам гетьман, коли повертався до Чигирина після перемоги під Корсунем у червні 1648 р.
Далі по бульвару до революції знаходилась ткацько-прядильна фабрика підприємця Каневського, яка була націоналізована в роки радянської влади. Згодом тут була розміщена швейна фабрика зі своїм господарством, фабричним клубом і магазином.
 У 60-х роках вона перебазувалася у південний район міста - на вулицю Чехова. Тепер тут споруджені житлові будинки з промтоварнимимагазинами.
До революції одним із пожвавлених районів міста була територія по бульвару в кварталі між вулицями Новопречистенською (тепер Сєдова) і Різдвяною.
Тут була розташована одна з п'яти площ Черкас, яка називалась Сіннобазарна, де відбувалась жвава торгівля худобою, сіном, дровами. Поруч стояла церква Різдва Богородиці, споруджена в 60-х роках XIX ст.
На протилежному боці бульвару були зосереджені навчальні заклади. У 1910 р. тут містилось однокласне церковно-приходське училище, де діти міщан навчалися безкоштовно, та вище 4-класне училище, де за навчання необхідно було щорічно платити 6 крб. Ці будівлі до війни і в повоєнний час займала середня школа № 5. Ще й дотепер в середині кварталу збереглося одне з приміщень церковно-приходського училища.
 Тепер на бульварі Шевченка в західній частині-міста стоять нові корпуси Державного університету ім. Богдана Хмельницького з шістьма факультетами та студентське містечко з п'ятьма гуртожитками. У південній частині височить будівля Інженерно-технслогічного інституту - одного з кращих в Україні.
Про розвиток народної освіти в Черкасах дбали давно. Як свідчать архівні документи, ще 23 вересня 1833 р. Міська дума уклала річний контракт з титулярним радником Анною Петрашевичевою про виділення нею будинку під приходське світське училище з річним утриманням 225 крб. До цього часу в Черкасах було тільки духовне училище, відкрите 1818 р.
Як відзначалось у довіднику "Весь г. Черкассы" за 1911 р., за рівнем народної освіти місто могло претендувати на чільне місце в губернії. На початку XX ст. тут налічувалось 4 гімназії, ремісниче училище і понад 20 нижчих навчальних закладів. Більшість із них була розташована на Старочигиринській вулиці.
На початку XX ст. тут з'явився і перший у місті дошкільний заклад - дитячий садок мадам К. Гамер, чоловік якої працював інженером на черкаській цукроварні. Містився цей дитсадок у власному будинку Гамерів, що стояв на розі вулиць Садової (тепер Леніна) і бульвару. Сюди приймали дітей з 5 років і готували їх до вступу до гімназії. Щорічно в цьому садку виховувалось 50 дітей.
Війна завдала великої шкоди місту. Під час тяжких оборонно-визвольних боїв була зруйнована значна частина будинків,особливо в центральній частині Черкас, понівечені снарядами і бомбами вулиці, серед них і бульвар Шевченка.
Після вигнання фашистських окупантів черкасці активно взялися за відбудову рідного міста і за короткий час підняли його з руїн. Почали працювати промислові підприємства, серед них одне з провідних - Черкаський машинобудівний завод. Відроджувалися школи, заклади культури і спорту. На розі вулиці Горького і бульвару діяв культурно-спортивний комплекс машбуду з клубом, спортмайданчиком і стадіоном "Торпедо". А в кінці бульвару було розташоване культурно-спортивне містечко рафзаводу, де працювали Палац культури, кілька спортзалів і стадіон "Спартак".
Спорт в Черкасах завжди був у пошані. Ще до революції бульвар Шевченка (тоді вул. Олександрівська) перетворювався взимку на арену азартної спортивної боротьби міської знаті. Багатії на розкішних санях, у які запряжено баских рисаків, щодуху летіли вулицею, змагаючись за призові місця.
І тепер на бульварі Шевченка проводяться спортивні змагання з естафетного бігу на приз Героя Радянського Союзу Атамановського, а також республіканські змагання зі спортивної ходьби. Помітно змінилась центральна вулиця в період підготовки до святкування 700-річчя заснування Черкас. У 1986 р. Черкасці урочисто відзначали ювілей рідного міста. Біля рафзаводу впорядкували площу, яку назвали на честь цієї історичної події, і поставили на ній монументальний пам'ятник - фігуру Бояна, який символізує героїчну історію міста протягом віків. Боян - це образ воїна, трудівника І співця, що уособлює перших поселенців Черкас, засновників давнього міста на Дніпрі, що піднялося форпостом на південному кордоні рідної землі. Висота монументу 11,5 метра (скульптор А.В. Кущ, архітектор О.К. Стукало).
Бульвар Шевченка і сьогодні залишається візитною карткою міста, чи не найкращою його вулицею.